Фрилансеры предложат свои варианты уже через несколько минут!
Публикация заказа не займет много времени.

Тексты, рерайт, копирайтинг, корректкура

Коваленко Оксана Олександрівна
студентка кафедри психології та педагогіки
Університету сучасних знань


СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Інтенсифікація життя, соціально-політична та cкладна соціально-економічна ситуація в країні негативно позначається на психологічному здоров’ї населення. Внаслідок таких змін істотно розширилася не тільки кількість симптомів, але і збільшився перелік професій, представники яких схильні до  небезпеки професійного вигорання. До цих професій належать соціальні працівники, лікарі, адвокати, вчителі, політики, менеджери. В результаті, синдром професійного вигорання перетворився на «хворобу» соціальних і комунікативних професій.
Одним із найважчих наслідків довготривалого стресу є синдром «емоційного вигорання». На сучасному етапі розвитку суспільства збереження психологічного здоров’я населення є надзвичайно актуальним завданням.
Емоційне вигорання – один з нових, розглянутих в психологічній літературі механізмів захисту, тому його визначення є дещо розмитим. Слід відзначити, що емоційне вигорання завжди розглядається і трактується лише з негативного боку. І, звичайно, на це є конкретні причини, адже коли людина перебуває у такому стані це відбивається на виконанні нею своєї діяльності, на відносинах з партнерами, клієнтами і близькими людьми, так як приводить до емоційної і особистісної відстороненості, незадоволеності собою, слідом за чим іде тривога, депресія і неадекватне емоційне реагування на звичайні життєві ситуації. Але не звертати увагу на позитиви, які супроводжують цей стан було б не правильно. Плюси емоційного вигорання в тому, що воно дозволяє людини економно і дозовано використовувати свої енергетичні ресурси. 
Аналізуючи роботу сучасних медичних закладів можна побачити, що більшість працівників працюють у доволі неспокійній, емоційно напруженій атмосфері, що вимагає постійної уваги й контролю за діяльністю і взаємодією з людьми. Працюючи в таких умовах стрес виникає внаслідок безлічі стресогенів, які безперервно накопичуються в різних сферах життєдіяльності. Наразі почуття контролю над тим, що відбувається, може мати вирішальне значення. Якщо під час стресової ситуації працівник реагує адекватним, адаптивним чином, він успішніше й ефективніше діє тим самим підвищуючи свою функціональну активність і впевненість, натомість як дезадаптивні реакції ведуть до «професійного вигорання». Коли вимоги постійно переважають над ресурсами, у працівника порушується стан рівноваги. [4,с.18].
 Безперервне порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання». «Вигорання» є не просто результатом стресу, а наслідком некерованого стресу. [5,с.175].
Першим цей феномен описав американський психіатр  Х. Фреденбергер у 1974 р., даючи характеристику психологічного стану людей, які інтенсивно та тісно спілкуються з клієнтами в емоційно напруженій атмосфері при наданні професійної допомоги [1,с.15]. Психолог К. Маслач (1976 р.) оцінила даний стан організму як емоційне та фізичне виснаження з розвитком негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втратою співчуття та розуміння щодо клієнтів зі зняттям з себе відповідальності. За визначенням ВООЗ, cиндром емоційного вигорання — це фізичне, емоційне, або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі, втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин для отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізичної залежності та (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. [2,с.82].Цей синдром розцінюється як стрес-реакція на тривалі виробничі та емоційні вимоги, які виникають унаслідок надмірної відданості людини своїй роботі з одночасним нехтуванням сімейним життям або відпочинком [3, с.4].
Особисте душевне благополуччя людини значною мірою залежить від того, як вона керує своїми почуттями, думками та поведінкою. Психологічна саморегуляція не змінює навколишній світ людини, але змінює та організовує саму людину в потрібному їй напрямку. Адже відомо, що вплив будь-якої події на людину залежить не стільки від характеру самої події, скільки від глибини її переживання. Сильний інтелект, толерантність, духовна витривалість у досконалому володінні своїми емоціями, настроями та вчинками — всі ці якості не допускають схильності до синдрому вигорання. Якщо психологічної енергії у людини достатньо і духовна витривалість висока, то на неї не діють дрібні казуси та непорозуміння, при яких люди зі слабкою духовністю та слабким психічним здоров’ям виходять із рівноваги.
Мною було проведено дослідження в декількох міських медичних закладах емоційного стану медичних працівників з різним рівнем кваліфікації з метою дослідити тенденції виникнення синдрому емоційного вигорання у медичних працівників з різним рівнем кваліфікації.
В результаті дослідження особливостей емоційного вигорання медичних працівників за допомогою методики В.В. Бойко, були отримані результати:
За шкалою 1 «незадоволеність собою», у першій групі «операційна» - 75% осіб не мають симптомів, і 25% осіб мають складаний симптом незадоволеності собою.
За шкалою 2 «загнаність в клітку» в цій же групі у 66% осіб не виявлено даного симптому, у 25% осіб виявлено складаний симптом «загнаність в клітку», і у 9%  виявлено вже сформований симптом.
За шкалою 3 «редукція професійних обов'язків» в 9% дожліджуваних не виявлено симптом, у 75% виявлено вже складаний симптом «редукції професійних обов'язків», і у 16%  виявлено вже сформований симптом.
За шкалою 4 «емоційна відстороненість» у 41% осіб не виявлено симптом за даною шкалою, і у 59% осіб виявлено вже сформований симптом «емоційної відстороненості».
За шкалою 5 «особистісна відстороненість» у 75% працівників даний симптом не був виявлений, у 16%  є вже складаний симптом, і у 9% виявлено сформований симптом.
За шкалою 1 «незадоволеність собою» у другій групі «хірургія» у 61% досліджуваних виявлено не сформований симптом, у 23% осіб виявлено складаються симптоми «незадоволеності собою», і у 16% осіб виявлено ознаки вже сформованого симптому.
За шкалою 2 «загнаність в клітку» у 54% немає даних симптомів, у  15% працівників, виявлено ознаки складного симптому «загнанности в клітку», і у 31% виявлено вже сформований симптом.
За шкалою 3 «редукція професійних обов'язків» у 23% працівників немає даного симптому, у 23% працівників є ознаки вже складається симптому, і у 54% даний симптом вже склався.
За шкалою 4 «емоційна відстороненість» у  38% працівників дана ознака виявлено не було, у 15% досліджуваних виявлено складаний симптом «емоційної відстороненості», і у  47%  цей симптом вже присутній.
За шкалою 5 «особистісна відстороненість», у 47% працівників відсутній даний симптом, у 15% працівників виявлено ознаки складного симптому, і у 38% працівників симптом «особистісна відстороненість» вже склався.
За шкалою 1 в третій групі «реанімація», у 67% осіб не мають ознак сформованого симптому, 16% має ознаки складного симптому «незадоволеності собою», і ще у 16% виявлено ознаки вже сформованого симптому.
За шкалою 2 «загнаність в клітку» в цій групі у 50% досліджуваних не виявлено даний симптом, у 33% виявлено ознаки початківця складатися симптому, і у 17% виявлено даний симптом.
За шкалою 3 «редукція професійних обов'язків» у 50% досліджуваних не виявлено даний симптом, 33% досліджуваних мають ознаки початку складатися симптому, і у 17% досліджуваних даний симптом «редукція професійних обов'язків» вже склався.
За шкалою 4 «емоційна відстороненість» не виявлено ознаки даного симптому у 33% досліджуваних, у 50% досліджуваних виявлено ознаки складного симптому, і у 17% даний симптом можна вважати сформованим.
За шкалою 5 «особистісна відстороненість» немає ознак даного симптому у 50% досліджуваних, 33% мають ознаки вже складається симптому, і у 17% працівників даний симптом можна вважати сформованим.
За результатами методики В.В. Бойко за шкалою незадоволеність собою, про вираженість цього симптому можна говорити тільки в групах «хірургія» і «реанімація». Кожна група має однакові результати по 16%. У групі «операційна »даний симптом не виявлене.
За шкалою «загнаність в клітку», у групі «хірургія», даний симптом виявлений на 31%, в групі «реанімація», у 17% випробовуваних виражений даний симптом, і найнижчі показники в групі «операційна »всього 9%.
Про вираженості симптому «редукція професійних обов'язків» можна говорити, що самим вираженим він є в групі «хірургія» 54%. У групах «операційна» і «реанімація», він присутній в рівних відсотках 16% і 17% відповідно.
У групі «операційна» яскраво виражений симптом «емоційна відстороненість» 59%, в групі «хірургія» даний симптом виявлений на 47%, і найнижчі показники цього симптому в групі «реанімація», він присутній 17%.
У групі медичних працівників категорії «хірургія», симптом «особистісна відстороненість» виражений на 38%, в групі «реанімація» даний симптом виражений на 17%, і найнижчий результат, 9%, в групі «операційна».
Якщо розглядати малюнок у загальному плані, то з упевненістю можна говорити, про вираженість всіх п'яти симптомів у групі «хірургія». Ця група зайняла лідируючі позиції, майже за всіма шкалами запропонованого опитувальника.
Результати дослідження показали, що 67% випробовуваних з групи «реанімація» не проявляють ознак сформованого емоційного вигорання. У групах «операційна» і «хірургія» таких досліджуваних 33% і 31% відповідно. З ознаками починається вигоряння, в групі «операційна» виявлено 67%, опитаних. У групі «хірургія» таких випробовуваних - 46%, в групі «реанімація» -16%.
За шкалою «наявне вигорання», у групі «хірургія» високі результати у 23% піддослідних, в групі «реанімація» у - 16% медиків, у групі «операційна» оформленого синдрому емоційного вигорання не виявлено.
У першій групі «операційна» ми виявили, що у 33% піддослідних немає ознак емоційного вигорання, 67% осіб мають симптоми починаєть...


Білодід Вікторія Михайлівна
Аспірантка кафедри психології розвитку Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНОВЛЕННЯ ЖИТТЄВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ОСВІТНІХ ПРОЦЕСІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Анотація: у статті  розглядаються результати емпіричного дослідження впливу особливостей освітньої соціалізації на формування життєвої перспективи студента. Поетапно представлена структура дослідження: організація та проведення. Детально описаний процес конструювання, валідизації та перевірки на надійність авторської методики діагностики узгодженості життєвої перспективи особистості». Здійснена класифікація студентів за особливостями життєвих перспектив та характеристиками  чинників освітньої соціалізації, а саме, виділено три прогностично-значущі типи, визначена їх представленість у вибірці на різних етапах соціалізації. Сформульовані критерії узгодженості життєвої перспективи, придатні для подальшої операціоналізації в діагностичних та розвивальних цілях. Доведено, що в розвитку життєвої перспективи особистості впливи чинників освітньої соціалізації здобувають свою значущість не самі по собі, а у зв'язку з власною особистісною позицією студента.
Ключові слова: життєва перспектива, освітня соціалізація, навчання та виховання, авторська методика, напрямки впливу.

Постановка проблеми. У процесі соціалізації особистість формує уявлення про себе як про діючого в часі суб’єкта життєдіяльності. Її  життєва перспектива постає як певні диспозиції особи стосовно активності в найбільш актуальних і значущих сферах життя. Становлення та трансформація окремих складових життєвої перспективи відбувається протягом усього життя людини. Перехід особистості до якісно нового етапу життя пов’язаний для неї з необхідністю реконструкції життєвої перспективи з урахуванням соціальних, біологічних і психологічних особливостей наступного вікового періоду. Кожному новому етапу життєвого шляху відповідає специфічний зміст перспективи, в якій одні компоненти зберігають сталість, а інші – відображають реальні зміни в життєвій ситуації, самій людині та умовах її існування.
Хто і що досліджував у цьому плані? Коротко, з прізвищами
Поява найближчої та віддаленої життєвої перспективи є важливими новоутвореннями людської психіки, які характеризують входження носія в юнацький вік, з притаманними йому проблемами вибору життєвого шляху, соціального та професійного самовизначення. Особливі умови розв’язання   таких проблем виникають у молоді, що обирає  шлях набуття вищої освіти в класичному університеті, в пріоритетах діяльності якого як підготовка високо кваліфікованих фахівців, так і взрощення інтелектуальної і культурної еліти країни.
Мета статті – засобамитеоретико-емпіричного дослідження розкрити вплив умов  освітньої соціалізації сучасного ВНЗ на особливості формування життєвої перспективи студентів.
Процес освітньої соціалізації у ВНЗ розуміється авторами як більш широкий і складний, у порівнянні з процесами навчання. Він включає формування ключових освітніх та особистісно-професійних компетенцій студентів, освоєння ними фундаментальних моделей світорозуміння, ментальних інструментів цілісно-системного вирішення пізнавальних і професійних задач та формування на цій основі активної соціально-професійної позиції людини.  В періоди юності та ранньої дорослості середовище освітньої соціалізації забезпечує комплексну ситуацію формування і перевірки життєвої перспективи особистості студента. Проте компоненти соціалізуючих впливів не можуть прямо діяти на формування його життєвої перспективи, а обов’язково опосередковуються через індивідуальний досвід, здібності, особистісні риси, потреби і цінності, сферу планування та структурування часу.
Освітня соціалізація у ВНЗпередбачає цілеспрямовані та стихійні впливи на студента, які діють на різних рівнях організації системи освіти. Такі чинники соціалізації доцільно розглядати на макро-, мезо- та макрорівні.Макрорівень охоплює глобальні тенденції розвитку освіти в країні та світі. Мезорівень розуміється як культурне, інформаційне, громадське, нормативно-контролююче, організаційно-матеріальне наповнення конкретного вишу Мікрорівень освітньої соціалізації утворюють особливості активності безпосереднього соціального оточення студента (члени групи, куратор, конкретні викладачі).
В якості провідних контекстів освітньо-професійної соціалізації сучасних студентів важливим є розуміння не лише особливостей програми навчання і професійної підготовки у ВНЗ, а й специфіки комунікацій студентів і викладачів, цілісної організації освітнього середовища.  З позиції психологічної своєрідності реалізації студентом задач сучасної вищої освіти,  орієнтованих на його розвиток, в освітній соціалізації як процесі доцільно  виділяти 2 основних етапи: первинний, в межах якого переважно відбувається становлення студента як суб’єкта вищої освіти (1-2-курси), та вторинний (3 – 6 курси), на якому домінують освітні задачі, орієнтовані на формування професійно-практичних та науково-професійних  компетенцій студентів.
Гіпотеза, робоче положення??? Передбачається, що
Організація та хід емпіричного дослідження.
Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження у роботі застосовувався наступний діагностичний інструментарій: методика дослідження професійної ідентичності Л.Б.Шнейдер [1]; анкета для оцінки рівня розповсюдженості і застосування основних засобів цілеспрямованої соціалізації у вищій школі; методика експертизи освітнього середовища Л.Є.Нагорнової (модифікацію методики експертизи шкільного освітнього середовища В.А.Левіна) [2]; індикаторний метод оцінювання компетенцій (С.Г.Катаєв, Ю.О.Лобода, Є.А.Хомякова); опитувальник каузальних орієнтацій (адаптована версія опитувальника «Шкала загальної каузальної орієнтації» Едварда Десі і Річарда Райана); методика визначення соціальної креативності особистості А.В.Батаршева [3]; методика дослідження соціального інтелекту (Дж.Гілфорд, М.Саллівен); методика «Шкали психологічного благополуччя» К.Ріфф, в адаптації П.Фесенка, Т.Шевеленкової; методика «Життєві завдання особистості», розроблена лабораторією соціальної психології особистості ІСПП АПН України; Авторська методика «Узгодженість життєвої перспективи» [4;5].
Вибірка дослідження була сформована із 126 студентів різних факультетів КНУ імені Т.Шевченка.  вік, стать?. 
Для виявлення особливостей впливу чинників освітньої соціалізації на формування майбутньої життєвої перспективи особистості до аналізу включені відомості про курс навчання та факультет, на якому навчаються студенти,  Передбачалось, що на рівні мега- та мезофакторних характеристик всі вони є представниками освітньої системи однієї країни та вузу. Тому аналіз впливу чинників цих рівнів на характер взаємозв'язків між особливостями освітньої соціалізації студента та характеристиками формування його життєвої перспективи був винисений за рамку завдань дослідження.
За критерієм етапу освітньої соціалізації, на якому перебувають студенти,  сформовано 2 групи досліджуваних по 63 особи: студентів 1-2 курсів (I етап соціалізації) та 3-6 курсів (ІІ етап соціалізації). Відповідно, із 63 досліджуваних  групи молодших курсів: 21 особа – студенти історичного факультету, 21 особа – студенти військового інституту, 21 особа – студенти факультету психології. Аналогічний розподіл досліджуваних був витриманий і для 63 осіб з групи старших студентів, які перебувають на ІІ етапі освітньої соціалізації.
Застосований до масиву емпіричних даних факторний аналіз дозволив отримати емпіричну модель факторної структури явища освітньої соціалізації та зменшити кількість змінних, завдяки їх представленню у вигляді «компактних» змістовно наповнених факторів. В подальшому для інших статистичних методів використовувались саме отримані фактори, що зберігаються в масиві як окремі змінні з показниками для кожного досліджуваного.
Для аналізу окремих груп досліджуваних за особливостями зв’язку характеристик їх життєвих перспектив та особливостей впливу освітньої соціалізації використовувалась процедура кластерного аналізу (метод к-середніх). Процесуально для кожного досліджуваного в масиві була збережена приналежність до свого кластеру.
Особливості впливу освітньої соціалізації студентів на характер життєвої перспективи досліджувались за допомогою регресійного аналізу, а саме, методу лінійної регресії, який дозволив виявити внесок кожної змінної у формування  узгодженої життєвої перспективи студентів.
Особливості розробки Авторської методики «Узгодженість життєвої перспективи». Узгодженість життєвої перспективи – це цілісність картини функціонування особистості в континуумі її життєвих завдань. Відповідно рівні виразності операціональних характеристик життєвих завдань дозволяють проаналізувати, наскільки та за якими критеріями життєва перспектива конкретної особистості є узгодженою чи не узгодженою за показниками її складових. На основі теоретичного аналізу установлено, що такими складовими узгодженоїжиттєвої перспективи виступають: стратегічність життєвих  завдань (продуманість), оптимістичність та стійкість життєвих завдань (готовність діяти), диференційованість життєвих завдань (їх структурування), гнучкість життєвих завдань (або переструктурування), ресурсність життєвих завдань (осмислення) та  узгодженість життєвих завдань (баланс). В сукупності такі складові утворюють цілісне рівняння методики Узгодженої життєвої перспективи (УЖП). Рівняння методики:

УЖП = шкала 1 (продуманість), + шкала 2 (готовність діяти)+ шкала 3 ( структурування/структурність), + шкала 4 (переструктурування/гнучкість)+ шкала 5 (осмислення/ресурсність) + +шкала 6 (баланс/сбалансованість).

Шкала 1. Стратегічність життєвих  завдань (продуманість). Прогностичний потенціал життєвих завдань. Передбачення результатів здійснення життєвих завдань. Здатність людини діяти сьогодні шляхом передбачення відносно віддалених подій у майбутньо...


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ
Кафедра: психології







Синдром емоційного вигорання у медичних працівників з різними рівнями кваліфікації.














План
Вступ
Розділ I. Аналіз стану проблеми професійних деформацій в сучасній психологічній науці.
  • . Синдром емоційного вигорання як прояв професійної деформації.

   1.2. Професійна деформація як наслідок «емоційного вигорання» і заходи її профілактики.
  1.3. Фактори ризику та особливості синдрому емоційного вигорання у медичних працівників.
 Висновок до розділу I
Розділ II. Стан проблеми професійної деформації в медичних професіях.
   2.1. Психологічна симптоматика і динаміка синдрому емоційного вигорання.
   2.2. Задум і процедури емпіричного дослідження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників
   2.3. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження. Висновок до розділу II
Розділ III. Емпіричне дослідження взаємозв'язку особливостей змісту допомоги та тенденцій професійної деформації у медичних працівників з різними рівнями кваліфікації.
  3.1. Підходи до вирішення проблеми професійної деформації в медичних професіях.
  3.2. Рекомендації для профілактики професійної деформації у медичних працівників з різними рівнями кваліфікації.
Загальний висновок
Список використаної літератури
Додатки




Вступ

В нaш  чac iстoтнo poзширилacя нe тiльки кiлькicть cимптoмiв, aлe i збiльшивcя пepeлiк пpoфеciй, пpeдстaвники яких cхильнi дo  нeбeзпeки пpoфеciйнoгo вигopaння. Дo цих пpoфeciй нaлeжaть coцiaльнa пpaцiвники, лiкapi, aдвoкaти, вчитeлi, пoлiтики, мeнeджepи. В peзультaті, cиндpoм пpoфеciйнoгo вигopaння пepeтвoривcя нa «хвopoбу» coцiaльних і комунікативних професій.
Cпецифiка poбoти людeй дaних пpoфеciй відpiзняється тим, що в них пpиcутня вeликa кiлькicть cитуaцiй з виcoкoю eмоційнoю нacиченістю і кoгнiтивнoю cклaднicтю мiжocoбиcтіcнoгo cпiлкувaння, і цe вимaгaє вiд фaхiвця знaчнoгo внecку дo вcтaнoвлeння дoвipливих  вiднocин i умiння упpaвляти eмоцiйнoю нaпpужeнiстю дiлoвoгo спiлкувaння.
Зaгaльнoю oзнaкoю і пpичинoю opганiзацiйнoго cтpecу виcтупaє нaявнiсть внутpiшнього кoнфлiкту мiж вимoгaми з бoку opганізації, пpивaбливicтю poбoти у нiй, очiкувaннями і peaльними мoжливoстями пpaцiвникaми.
 Вигopaння нaбiльш небезпечнe на початку свого розвитку. «Вигоряючий» співробітник, як правило, майже не усвідомлює своїх симптомів, тому зміни у його поведінці першими помічають колеги. Дуже важливо вчасно помітити такі прояви і правильно оргaнізувати систему підтримки для цих співробітникiв.
Ocoбливу увaгу ваpто звеpнути на ідентифікацію тих чинників, які пpизводять до pозвитку цього синдpому, і вpаховувати їх пpи pозpобці пpофілактичних пpограм. Наслідки вигоpання погано позначаються на економічному стані оpганізації і пpизводять до втрат кaдpoвих pеcуpсiв.
Пpaцiвники, piвeнь пiдтpимки яких з боку кepiвникiв і колeг виcокий, мeнш cхильнi дo вигopaння.
Пepшoчepгoвe зaвдaння y збeрeжeннi cтaбiльнoстi opгaнiзaцiї, i її людcьких pecypciв — пpoфiлaктикa i пoдoлaння нeгaтивних нacлiдкiв opгaнiзaцiйних cтpeciв.
Пpoфiлaктикa вигopaння пoвиннa oхoплювaти шиpoкий cпeктp зaхoдiв, з одногo бoкy тих, щo пoм’якшyють дiю opгaнiзaцiйних cтpec-фактopiв, а з iншoгo тих, щo дoзвoляють aктивiзувaти ocoбиcтi pecypcи пepcoнaлy, щoб eфeктивнo дoлaти нeгaтивні нacлiдки пpoфeciйних i opгaнiзaцiйних cтpeciв.
Poзpoбкa пpoфiлaктичних i рeaбiлiтaцiйних пpoгpaм, щo знижують pизик вигopaння, пoвиннa cпирaтися нa peзультaти aнaлізy cтpec-фaктopiв opгaнiзaцiйнoгo cepeдoвищa, пcихoдiaгнocтикy ocoбиcтicних хаpaктepистик cтiйкого дo cтpecy пepcoнaлy, i здiйcнювaтиcя фaхiвцями-пcихoлoгaми.
Впpoвaдження дaних пpoгpaм — це тypботa кepiвництвa пpo кaдpoвий пoтeнцiaл cвoєї opгaнiзацiї тa її cтaбiльнocтi.
Актуальність:Для того, щоб якісно і професійно допомагати іншим людям, лікар сам має бути здоровим як фізично, тілесно, так і морально й духовно незалежно від рівня кваліфікації. При сучасному навантаженні медичних працівників і введенні в їх роботу нових програм і підходів проблемною є не те, що працівник емоційно вигорає, оскільки це є природний процес. Проблема полягає в тому, що він не вміє це вчасно помічати. Тому є дуже важливим визначення психодіагностичних прийомів оцінки рівня емоційного вигорання. Для повсякденної діяльності медичних працівників характерним є високий рівень стресу, який вони відчувають доволі часто. Актуальність проблеми емоційного вигорання видно з наукових публікацій і досліджень, які значно зросли за останнє десятиріччя.
Новизна: Емоційне вигорання – один з нових, розглянутих в психологічній літературі механізмів захисту, тому його визначення є дещо розмитим. Слід відзначити, що емоційне вигорання завжди розглядається і трактується лише з негативного боку. І, звичайно, на це є конкретні причини, адже коли людина перебуває у такому стані це відбивається на виконанні нею своєї діяльності, на відносинах з партнерами, клієнтами і близькими людьми, так як приводить до емоційної і особистісної відстороненості, незадоволеності собою, слідом за чим іде тривога, депресія і неадекватне емоційне реагування на звичайні життєві ситуації. Але не звертати увагу на позитиви, які супроводжують цей стан було б не правильно. Плюси емоційного вигорання в тому, що воно дозволяє людини економно і дозовано використовувати свої енергетичні ресурси. 
Тема: тенденції виникнення синдрому емоційного вигорання у медичних працівників з різними рівнями кваліфікації.
Мета: дослідити тенденції виникнення синдрому емоційного вигорання у медичних працівників різними рівнями кваліфікації і стажем роботи більше 5 років.
Об’єкт: медичні працівники які схильні до емоційного вигорання з різними рівнями кваліфікації.
Предмет: тенденції виникнення синдрому емоційного вигорання.
Задачі: вивчити передумови виникнення синдрому емоційного вигорання, провести дослідження виникнення синдрому емоційного вигорання у медичних працівників з різними рівнями кваліфікації, провести дослідження методів та способів профілактики виникнення синдрому емоційного вигорання, проаналізувати отриманні результати, зробити висновки.
Вибірка:дослідження проводилося в МЛШП Деснянського району, КМКЛ №1 Дарницького району, КМКЛ №3 Дніпровського району. Вибірку склали жінки: медсестри та молодший медперсонал у віці від 35 до 50 років. Стаж роботи становить від 5 років. У дослідженні брали участь і 30 медсестер і 30 санітарок - всього 60 чоловік. Досліджуваних, присвоївши їм порядковий номер, розділили на групи, позначені відповідно до назви відділення, де проходить діяльність працівників.

I. Аналіз стану проблеми професійних деформацій в сучасній психологічній науці

1.1 Синдром емоційного вигорання як прояв професійної деформації.

Синдром емоційного вигораннявиникає в ситуаціях інтенсивного професійного спілкування під впливом багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів і проявляється як «пригнічування» емоцій, зникнення гостроти почуттів і переживань, збільшення числа конфліктів з партнерами по спілкуванню, байдужість і відгородженості від переживань іншої людини, втрата відчуття цінності життя, втрата віри у власні сили та ін.
Поняття «емоційного вигорання» вперше з'явилося в зарубіжній психології в кінці 20-го століття [26, с. 67].
У вітчизняній психології є чимало досліджень, присвячених феномену «вигорання» в середовищі освітян (А.О. Реан, Л.М. Митіна, Т.І. Ронгінська та ін.), у медичних працівників (Г.С. Абрамова, Ю.А. Юдчиц, Н.В. Козина та ін.), соціальних працівників (Н.Є. Водопьянова, О.С. Старченкова та ін.); управлінців (Н.Є. Водопьянова, А.Б. Серебрякова та ін.), у торгового персоналу, менеджерів (О.Р. Фонарев, Н.Є. Водопьянова та ін.), у психологів (О.Г. Лешукова, О.М. Моховіков та ін.).
Актуальність і соціальна значимість обраної теми обумовлена складним характером синдрому емоційного вигорання, а також різнорідністю інтерпретації його причин і проявів, що вимагають пошуку дослідницьких стратегій і створення відповідного психологічного інструментарію. Медичний персонал лікувальних установ є найбільш численним за складом, приймаючи на себе найбільшу частину робочих навантажень в ході надання лікувально-профілактичної допомоги населенню.
Таким чином, у дослідженні шляхів підвищення ефективності лікувально-діагностичної та профілактичної роботи медичного закладу велику увагу необхідно приділяти вивченню особливостей професійної діяльності медичного персоналу.
У роботах ряду вітчизняних і зарубіжних авторів: Б.Д. Карвасарского, Г.С. Абрамової, Л.Ф. Тихомирової, Г.І. Куценко, О.І. Сошникової, В.П. Рубана, І. Харди, Р. Калімо та ін. [1,2,14,16,20,27,29,32] приділяється підвищена увага соціально-психологічним особливостям професійної адаптації медичних працівників до умов діяльності. В работах Г.С. Абрамовой, Л.Ф. Тихомировой, Р. Конечного, Г.К. Ушакова, М. Боухала, Е.Б. Боллза та ін. [1,2,15,17,29] вивчаються соціально-психологічні чинники професійної діяльності медичних працівників, що провокують стресові стани, виникнення синдрому хронічної втоми та інші негативні симптоми. У даних дослідженнях, таким чином, вивчаються переважно фактори, що сприяють професійної деформації медичних працівників.
У наукових дослідженнях встановлено факт впливу особливостей професійної діяльності медичного працівника на особистість, зокрема - широко відомий феномен емоційного вигорання особистості медичного працівника.
Синдром вигоряння був вперше описаний в 1974 році американським психологом Фрейденбергером для опису деморалізації, розчарування і крайньої втоми, які він спостерігав у працівників психіатричних установ. В даний час термін «вигорання» прийнято вживати у зв'язку з професіями, пов'язаними з наданням допомоги людині, що відчуває негативні переживання, що опинилася в критичній ситуації.
«Синдром емоційного вигорання - синдром фізичних, емоційних ...