Дах

Дивлюсь як досі не знайомий дах

Пускає слюні на мої кросівки,

На спину. Я всього одна з невдах ,

Що доля їх здувати з вас пилинки.

Плакси-будинки, слинявий асвальт 

Все це потроху убиває моє Я.

Куди іти? Навіщо? Наче жарт...

Ворожа територя Земля.

Тут брешуть книги і гризуться стіни ,

А люди стали часом заміняти меблі ,

Зате всім меблям вистачає віри,

І лише я не знаю навіщо їх тут треба.