СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ В

Воснові формування та розвитку правової держави, різних галузей законодавства,

практики застосування його норм лежить політика, яка відображає принципи,

стратегію, основні напрямки і методи досягнення соціальних цілей, котрі ставить

перед собою суспільство, політичні і владні структури, що його представляють.Сутність цієї політики визначенау розділі І Конституції України, де, зокрема, викладені загальні засади держави

як соціальної й правової, яка забезпечує соціальну спрямованість економіки,

гідне життя і вільний розвиток людини.Загальна мета соціальної політикимає складну ієрархію, обумовлену характером і направленістю діяльності держави

(її відповідних структур) щодо реалізації цієї політики. Невід'ємною частиною останньої є політика у сферіборотьби зі злочинністю. її зміст, завдання, принципи, стратегія, основні

напрямки, форми й методи випливають із конституційних вимог забезпечення

захисту прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань.Кожнасуверенна та незалежна держава з метою виконання завдань, які стоять перед нею,

здійснює певну, притаманну їй політику, яка, в свою чергу, поділяється на

зовнішню та внутрішню. Важливою складовою внутрішньої політики держави є її

політика в сфері боротьби зі злочинністю, одним із головних завдань якої є

організація ефективної боротьби зі злочинністю для забезпечення захисту прав та

свобод людини і громадянина, законних інтересів і прав юридичних осіб, держави

та суспільства в цілому від злочинних посягань.Цейважливий напрямок внутрішньої політики держави називають ще кримінальною (або

каральною) політикою держави. Особливого значення та актуальності питання

забезпечення ефективної боротьби зі злочинністю набуває в контексті вимог ст. З

Конституції України, яка визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і

гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною

цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави.Для виконання поставлених переднею завдань кримінальна (каральна) політика визначає основні напрямки, методи

та засоби боротьби держави зі злочинністю, форми, завдання та зміст діяльності

правоохоронних органів і суспільних організацій, які беруть участь в її

здійсненні. Ця діяльність є багатогранноюта різновекторною і спрямована на:- швидке та повнерозкриття злочинів, встановлення осіб, винних у їх вчиненні, та забезпечення

правильного застосування закону;- правильнукваліфікацію вчиненого злочину та призначення відповідного покарання;- виконанняпризначеного за вироком суду покарання.Оскільки кожен із переліченихнапрямків кримінальної політики має свою специфіку, то відповідно і політика у

сфері боротьби зі злочинністю також може бути поділена на три складові:

кримінально-правову, кримінально-процесуальну та кримінально-виконавчу.Кримінально-виконавча політика (абополітика у сфері виконання кримінальних покарань) - це напрямок діяльності державних і громадськихорганів у галузі виконання кримінальних покарань.Таким чином,кримінально-виконавча політика - це складова частина політики держави у сфері

боротьби зі злочинністю, яка встановлює основні напрямки діяльності державних

органів та громадських організацій у сфері виконання та відбування кримінальних

покарань.Основнимизавданнями кримінально-виконавчої політики є такі:— визначенняосновних напрямків ефективного виконання кримінальних покарань за умов суворого

дотримання вимог законності;— розробкаосновних напрямків діяльності органів держави і громадськості для досягнення

виправлення та ресоціалізації засуджених;— розробкаосновних напрямків діяльності, пов'язаної з профілактикою вчинення злочинів і

правопорушень засудженими як під час відбування покарання, так і після

звільнення;— визначеннянапрямків діяльності державних органів і громадськості для забезпечення

соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ.Кримінально-виконавча політика неє особливою політикою, а є частиною єдиної політики держави і безпосередньо

випливає з кримінальної політики. Разом зтим, вона впливає на кримінальну політику. Це передусім відноситься до

визначення системи покарань, окремих їх видів, до практики призначення

покарань. У кінцевому підсумку політика у названій сфері впливає на

правоохоронну політику в цілому і частково на прийняття рішень щодо

профілактики рецидивної злочинності, адаптації осіб, які відбули покарання, і

надання їм допомоги.Сучасні проблемикримінально-виконавчої політики України обумовлені відсутністю в українській

науці і соціальній практиці адекватного уявлення щодо поняття і сутності цієї

політики як соціально-правового явища. Щобвідповісти на ці запитання, з'ясуємо сутність, цілі, завдання, функції, зміст,

суб'єктів і форми реалізації кримінально-виконавчої політики України. Термін «Кримінально-виконавчаполітика» після внесення суттєвих змін на початку 90-х років у систему покарань

перестав відповідати своєму змістові, оскільки із виправно-трудового

законодавства виключені вислання і заслання, призупинені такі види

кримінально-правового впливу, як умовне засудження до позбавлення волі й умовне

звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці. Сьогодні, з точки зору діючого законодавства, заходивиправно-трудового впливу в повному обсязі застосовуються лише при виконанні

позбавлення волі. Отже, норми чинного виправно-трудового законодавства носять

переважно кримінально-виконавчий характер. Крім того, словосполучення

"виправно-трудова політика" і відповідна галузь права орієнтують, у

першу чергу, на залучення засуджених до праці при виконанні кримінальних

покарань. Між тим попередня історія системи місць позбавлення волі засвідчила,

що ідея використання праці засуджених значною мірою дискредитувала себе.Таким чином, як складова частинаполітики в галузі боротьби зі злочинністю кримінально-виконавча політика

визначає цілі, принципи, стратегію, основні напрями, форми і методи діяльності

держави по забезпеченню виконання покарання, виправленню засуджених, попередженню

вчинення нових злочинів не лише засудженими, а й іншими особами.Виходячи з цього, цілями сучасноїкримінально-виконавчої політики України є захист прав і законних інтересів

громадян, юридичних осіб і держави від злочинних посягань; забезпечення

законності і справедливості при виконанні кримінальних покарань;

ресоціаліза-ція осіб, які відбувають кримінальні покарання.Нашляху до досягнення цих цілей суб'єкти кримінально-виконавчої політики

реалізують сьогодні ряд конкретних завдань. Передусім це створення самостійного

Державного департаменту України з питань виконання покарань, безпосередньо

підпорядкованого урядові. Департамент як орган виконавчої влади повинен

об'єднувати зусилля і координувати дії усіх суб'єктів соціального життя. Далі,

це й надання адміністрації УВП права самостійно вирішувати всі питання на

підставі чинного законодавства і в межах бюджету з повною відповідальністю за

результати своєї діяльності, обмеження компетенції вищестоящих організаційних

структур функціями методичного керівництва і наданням практичної допомоги;

об'єднання навколо УВП усіх суб'єктів соціального життя з метою надання цим

установам додаткової допомоги і підтримки людськими ресурсами, коштами та

матеріалами.Цілі і завдання сучасноїкримінально-виконавчої політики най-стабільніші, оскільки базуються на

вироблених міжнародним співтовариством положеннях про поводження із

засудженими, відповідних міжнародних актах, досягненнях науки.До найактуальнішихзавдань, що стоять перед кримінально-виконавчою політикою, також відносяться

забезпечення всебічного контролю за дотриманням персоналом УВП вимог чинного

законодавства, парламентських і урядових рішень з використанням можливостей

суду, прокуратури, органів державної виконавчої влади, місцевого

самоврядування, об'єднань громадян, окремих фізичних осіб у межах наданих їм

законом повноважень; стимулювання на державному рівні формування об'єднань

громадян, які ставлять собі за мету сприяння удосконаленню діяльності

кримінально-виконавчої системи України, надання їм допомоги та підтримки;

розгортання в засобах масової інформації широкомасштабного об'єктивного

висвітлення ролі кримінально-виконавчої системи в житті суспільства і держави,

яка забезпечує громадську безпеку та моральне відродження українського

суспільства; створення громадських фондів для УВП за рахунок добровільних

внесків, відрахувань і пожертвувань підприємств, організацій, установ і окремих

громадян; втілення в практику діяльності УВП новітніх наукових досягнень і

технологій, зокрема методик впливу на особистість; створення в УВП умов, які

стверджують загальнолюдські цінності, культуру людини, ідеали добра,

справедливості та гуманізму, дають засудженим уроки моральності, милосердя,

людяності, формують систему знань, умінь та навичок, можливість відчути себе

особистістю, у долі якої зацікавлені суспільство і держава; забезпечення

соціального та правового захисту персоналу УВП з проблем загальноосвітнього,

побутового, юридичного і методичного характеру виходячи з об'єктивних потреб

якісного виконання ним своїх функцій та ресоціалізації засуджених; створення

державної системи опіки з метою надання допомоги і підтримки звільненим із

місць позбавлення волі в адаптації до життя в умовах вільного суспільства.Головними критеріями оцінки цілейі завдань кримінально-виконавчої політики є відповідність їх змісту природі

людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства, забезпечення

збалансованого задоволення законних прав та інтересів громадян, суспільства і

держави, системне вираження всього комплексу основних складових проблем

пенітенціарної функції держави, максимальне і ефективне використання у справі

ресоціалізації злочинців усього національного потенціалу.Реалізуючиназвані цілі й завдання, кримінально-виконавча політика створює першооснову

ефективної практики виконання покарань в Україні.Цяпрактика повинна базуватися на принципах:— суверенітету,наукової обгрунтованості та незалежності від ідеологічних установок і рішень

будь-яких політичних партій і течій;— пріоритетузагальновизнаних людських цінностей, життя і здоров'я людини;— примату правлюдини над державними і суспільними інтересами за умов їх гармонійного

поєднання;— відповідальностідержави перед громадянами і суспільством за результати своєї діяльності;— розподілукомпетенції між суб'єктами кримінально-виконавчої політики, який виключає

можливість монопольного прийняття для кримінально-виконавчої системи рішень

будь-якою окремою особою або окремою гілкою влади;— політичного іекономічного плюралізму;— системногоохоплення всього комплексу взаємозв'язаних проблем кримінально-виконавчої

діяльності;— інтеграції зіншими галузями соціальної політики держави;— зв'язку знаціональними і регіональними культурними і соці-ально-економічними умовами;— максимальноговикористання інститутів соціалізації, які є у розпорядженні держави і

суспільства;— поваги дозагальновизначених принципів міжнародного права;— гуманізму тамилосердя;           — справедливостіта

моральності;           — гласності;— демократичногохарактеру кримінально-виконавчої діяльності.Узагальнення вищевикладеногодозволяє зробити висновок, що кримінально-виконавча політика - це складова

частина політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, яка встановлює

основні напрямки діяльності державних органів та громадських організацій у

сфері виконання та відбування кримінальних покарань.