Стилевые доминанты поэзии Якова Щоголева (на укр.)
Разместите заказ на фриланс-бирже и предложения поступят уже через несколько минут.
У цій поезії ми бачимо слова-символи, котрими просякнута уся творчість Якова Щоголева. Так, вітер у сприйнятті Щоголева – це символ швидкоплинності часу, скороминучості подій, він постійний свідок усіх подій на землі у віршах поета. Так, автор використовує цей символ у порівняннях, наприклад: «пролетіли, наче вітер ті часи» або
Проліта мій вік, як буйний
Вітер понад морем,
Бідний долею ясною,
Та багатий горем («Струни») [66, 23]
Варто відмітити, що тут вітер більше асоціюється з неприємними подіями автора, з лихою долею і горем.
У поезії «Квітка» вітер постає безжалісним ворогом, котрий усіх розлучає:
Та піднялись вітри з холодного краю,
По полю подули,
Захопили разом насіннячко наше
Й по світу роздули [66, 29].
Для опису такого вітру автор використовує епітети «буйний», «холодний», «морозний».
Проте є в творчості Щоголева і інший образ вітру, протилежний. Для нього автор використовує пестливу форму «вітерець», «вітерочок», «вітерок» – він, навпаки, вісник весни («і із теплого краю в наші степи вітерком тихо повіяло» [66, 40]), добра і злагоди. Для нього автор обирає епітети «свіжий», «теплий» тощо.